Адаптація вищої освіти до кризових викликів: європейський, американський та український досвід

Анотація

Стаття присвячена аналізу трансформацій вищої освіти в умовах пандемії COVID-19 та повномасштабної війни в Україні. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю осмислення того, як екстремальні зовнішні обставини вплинули на сталість, якість та структуру освітнього процесу в університетах. Особливу увагу приділено розмежуванню понять «дистанційна освіта» і «екстрене дистанційне навчання», які досі нерідко ототожнюються в академічному та нормативному дискурсі.

Метою дослідження є виявлення закономірностей, що визначають успішність адаптації університетів до цифрових трансформацій, а також порівняння досвіду закладів вищої освіти в Україні, Європі та США щодо організації освітнього процесу в умовах криз. В статті використано такі методи: компаративний аналіз, контент-аналіз звітів міжнародних організацій (EUA, EDUCAUSE, CEDOS, UNICEF), а також результати сесійної успішності студентів трьох факультетів Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія» за 2021–2024 роки.

Узагальнені результати вказують на три критичні чинники успішності: готовність до використання цифрових інструментів на рівні інституційної культури, наявність гнучкої педагогічної моделі, а також здатність системи до підтримки академічної стабільності в умовах багаторічної кризи. Виявлено, що формальна стабільність освітніх показників часто супроводжується латентними проблемами фрагментації досвіду та нерівномірності адаптації між структурними підрозділами.

Наукова значущість роботи полягає в спробі концептуалізувати екстрену цифрову адаптацію як окреме явище, що вимагає переосмислення освітньої політики та оцінювання. Перспективи подальших досліджень пов’язано з розробкою механізмів оцінювання, здатних виявляти не лише знання, а й навички взаємодії, критичного мислення та самоорганізації студентів у гібридному навчальному середовищі.