Філософсько-психологічні основи освіти людей третього віку: теоретико-методологічний аналіз

Анотація

Анотація: Загальні процеси соціально-економічних і культурних змін, які відбуваються впродовж півстоліття і в глобальному, і в локальному вимірі, зумовили переосмислення підходів до періоду пізньої зрілості людини (третього віку), їх ролі в розвитку суспільства та, відповідно, значення освіти для цієї вікової групи як фактора розвитку сучасного суспільства, де частка осіб третього віку становить значний сегмент в його демографічній структурі. Для осмислення багатомірності феномену освіти людей третього віку (старших дорослих) та обґрунтування філософсько-методологічних підходів до його вивчення необхідний аналіз теорій і концепцій освіти дорослих, які сформовані у науковій площині філософії, психології, педагогіки. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні філософсько-психологічних засад та теоретико-методологічних підходів до освіти людей третього віку в контексті концепції ціложиттєвого навчання, а також у визначенні змістових і функціональних характеристик навчальної діяльності старших дорослих як суб’єктів освітнього процесу. Методи: застосовано комплекс методологічних стратегій, що охоплюють філософський аналіз, психологічну інтерпретацію розвитку особистості, теоретичне узагальнення класичних і сучасних моделей освіти дорослих, порівняльно-аналітичний підхід до біхевіористських, когнітивних, конструктивістських, соціокогнітивних та андрагогічних концепцій. Окрему увагу приділено аналізу теорій ситуативного та рефлексивного навчання, а також соціокультурних моделей пізнання. Результати показують, що освіта у третьому віці є багатовимірним феноменом, який поєднує адаптивні, інтегративні та гуманістичні функції. Визначено провідні чинники навчальної активності старших дорослих: внутрішню мотивацію, автономність, орієнтацію на практичне розв’язання життєвих завдань, опору на досвід і рефлексивну переробку інформації. Психологічні моделі розвитку доводять, що пізня зрілість є етапом збереження когнітивного потенціалу, формування особистісної цілісності та підвищення потреби у соціальній взаємодії. Показано, що сучасні соціокультурні та конструктивістські парадигми трактують навчання як форму участі в спільнотах практики, де знання конструюються через співпрацю, комунікацію та застосування досвіду в реальних ситуаціях. Освітня діяльність у цьому віці виступає механізмом соціальної включеності, підтримання психологічної стійкості й міжпоколінної взаємодії. Висновки: установлено, що освіта людей третього віку має системний характер і функціонує як ключовий ресурс активного старіння та сталого суспільного розвитку. Вона забезпечує адаптацію до соціально-технологічних змін, сприяє особистісному зростанню, підтримує когнітивну активність і зміцнює соціальні зв’язки. Теоретико-методологічні підходи, проаналізовані в дослідженні, формують наукове підґрунтя для проєктування освітніх програм, орієнтованих на суб’єктність, досвід, потреби та практичну спрямованість навчання у пізній зрілості.