Розвиток лідерської компетентності офіцерів оперативного рівня у системі професійної військової освіти: педагогічний вимір проблеми

Анотація

У статті здійснено педагогічний аналіз розвитку лідерської компетентності офіцерів оперативного рівня у системі професійної військової освіти України як актуальної науково-прикладної проблеми, зумовленої трансформацією безпекового середовища, досвідом сучасних бойових дій та необхідністю забезпечення сумісності зі збройними силами держав-членів НАТО. Обґрунтовано, що в умовах воєнного стану та зростання ролі об’єднаних штабів, міжвидової взаємодії й оперативного планування лідерство офіцера оперативного рівня не може зводитися до формального управління або сукупності індивідуальних якостей, а має розглядатися як інтегрована компетентність, що проявляється у здатності впливати на колективну діяльність, забезпечувати єдність зусиль, підтримувати довіру, приймати відповідальні рішення та організовувати виконання місії в умовах невизначеності. Теоретико-методологічною основою дослідження визначено компетентнісний підхід і сучасні доктринальні уявлення про військове лідерство, що дозволяє трактувати лідерську компетентність як поєднання знань, умінь, способів мислення, ціннісно-мотиваційних установок, саморегуляції та соціально-комунікативних здатностей, необхідних для ефективної діяльності в штабному та операційному середовищі. Акцентовано, що для офіцерів оперативного рівня критичною є не лише командно-адміністративна складова, а й спроможність діяти в багатосуб’єктних структурах, координувати функціональні напрями, здійснювати аргументоване впливове спілкування, підтримувати професійну етику та культуру взаємної довіри. Окремо проаналізовано нормативно-організаційні можливості системи професійної військової освіти, визначені Положенням НУОУ, зокрема: трактування професійної військової освіти як спеціалізованої освіти військового спрямування, багаторівневу логіку підготовки офіцерів, цільові орієнтири курсу L-3 (курс офіцерів об’єднаних штабів) та його спрямування на формування компетентностей, необхідних для виконання обов’язків в органах військового управління оперативного рівня. Доведено, що педагогічний потенціал розвитку лідерської компетентності закладений у застосуванні активних форм навчання (інтерактивна лекція, сократівський семінар, тренінг, робота в синдикатах), інституті наставництва, системі безперервного оцінювання та зворотного зв’язку, що у сукупності створює кероване освітнє середовище для формування лідерської поведінки та професійної суб’єктності офіцера. Визначено ключові суперечності, які загострюють педагогічну проблематику: між потребою ЗС України у лідерах оперативного рівня нового покоління та недостатньою методичною конкретизацією механізмів розвитку лідерської компетентності в ПВО; між задекларованими цілями підготовки й реальними проявами лідерства у штабній діяльності; між вимогами сучасної війни та інерційністю окремих освітніх практик. Сформульовано висновок, що розвиток лідерської компетентності офіцерів оперативного рівня має здійснюватися як системний результат професійної військової освіти через узгодження цілей, змісту, активних методів, наставництва та оцінювання, а перспективними напрямами подальших досліджень є розроблення педагогічних технологій, критеріїв і показників оцінювання розвитку лідерської компетентності офіцерів оперативного рівня у процесі навчання на курсі L-3.