Педагогічний конфлікт як міжособистісна проблема та структурний виклик для університетів: конвенційний і конкретнонауковий методологічні рівні наукової рефлексії

Анотація

Анотація. Метою статті є висвітлення та узагальнення позицій нормативної бази та української теорії і методики професійної освіти, які актуалізують питання розвитку здатності здобувачів вищої педагогічної освіти до вирішення педагогічного конфлікту в процесі професійної підготовки, наукових підходів до розуміння сутності педагогічних конфліктів як міжособистісної проблеми та структурного виклику для університетів. Методи. За допомогою методу аналізу досліджено нормативно-правову базу від міжнародного (документи Ради Європи та ЮНЕСКО) до національного рівня на предмет визначення вимог до конфліктологічної підготовки педагогів. За допомогою порівняльного методу встановлено, що Україна як учасник міжнародних організацій імплементувала вказані норми міжнародного права в національне законодавство і як наслідок вимоги до готовності до вирішення педагогічних конфліктів окреслені в професійних стандартах вчителя закладу загальної середньої освіти та викладача закладу вищої освіти, якими встановлені чіткі вимоги до їх компетентностей. Застосування методів контент-аналізу наукових публікацій, порівняння, систематизації та диференціації дозволило вивчити думку науковців, педагогів та психологів на предмет трактування природи педагогічного конфлікту та дозволило виділити два підходи його бачення: класичний та постнекласичний. В науковому дослідженні також використано метод узагальнення, застосування якого дало змогу трактувати педагогічний конфлікт як багатогранне явище, деструктивний чи конструктивний вектор розвитку якого залежить від стану освітнього середовища та рівня конфліктологічної підготовки його учасників. Результати. За результатами наукового дослідження визначено, що документи Ради Європи та ЮНЕСКО закріплюють необхідність володіння педагогом готовністю до вирішення педагогічних конфліктів. Встановлено, що в національне законодавство України імплементовано норми міжнародного права. В ході наукового дослідження вивчено Професійні стандарти вчителя закладу загальної середньої освіти та викладача закладу вищої освіти. й виокремлено вимоги до професійної готовності педагогів до вирішення педагогічних конфліктів. Встановлено, що конфліктологічна підготовка є обов’язковою складовою професійної компетентності педагогічного та науково-педагогічного працівника. В ході вивчення наукової літератури виділено два наукових підходи розуміння природи «педагогічного конфлікту» – класичний та постнекласичний. З’ясовано, що послідовники класичної школи розглядають конфлікт як деструктивний прояв професійної некомпетентності педагога, а представники постнекласичного підходу трактують це явище як специфічний вид соціально-педагогічної взаємодії, професійну ситуацію з нелінійною траєкторією розвитку, розв’язання якого залежить від багатьох чинників організації освітнього середовища, в тому числі рівня конфліктологічної підготовки і педагога, і здобувача вищої освіти. Висновки. На основі отриманих результатів запропоновано розглядати «педагогічний конфлікт» як невід’ємну складову освітньої взаємодії, що позбавлена функціональної оцінки та наслідки розвитку якої залежать від обраної стратегії поведінки суб’єктів освітнього процесу. Конструктивне розв’язання педагогічного конфлікту є важливим для підтримки безпечного освітнього середовища, особливо в умовах воєнного стану, а сам феномен є викликом для закладів вищої освіти. Визначена перспектива подальшого наукового дослідження, що мають бути спрямовані на переосмислення сутності педагогічного конфлікту та обґрунтування його структури через використання постнекласичного підходу.