Цифрова стресостійкість педагогів в умовах цифровізації освіти

Анотація

Анотація. Актуальність дослідження зумовлена потребою висвітлити питання зміцнення цифрової стресостійкості освітян, з’ясувати основні причини такого виду стресу, визначити основні механізми його подолання, рівень цифрової адаптивності педагогів. Оскільки зростання вимог до цифрової компетентності освітян, зумовлене активною цифровізацією освіти, набуває особливого значення в сучасних умовах. Метою статті є аналіз цифрової стресостійкості педагогів, визначення ключових компонентів і ефективних напрямів її формування задля розвитку цифрової компетентності педагогів. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні системного, порівняльного підходів, узагальненні результатів соціологічних досліджень. Розроблено авторський інструментарій для проведення емпіричного дослідження, що дало змогу проаналізувати інтенсивність використання цифрових технологій, основні джерела цифрового стресу, рівень цифрової впевненості, адаптивності та ресурси подолання стресогенних чинників. Результати дослідження засвідчили, що інтеграція цифрових технологій у професійну діяльність педагогів має достатньо високий рівень (92,7% використовують їх регулярно). Водночас виявлено помірний рівень цифрового стресу з наявністю окремих зон ризику, зокрема: цифрова звітність, технічні збої, недостатня впевненість у самостійному розв’язанні цифрових проблем. Також зафіксовано поляризацію відповідей: частина педагогів демонструє високий рівень адаптивності та впевненості, інша — відчуває значні труднощі у взаємодії з цифровим середовищем. Встановлено, що провідними ресурсами зниження цифрового стресу є підтримка колег (71%), самоосвіта (64,2%) та інформаційна гігієна (67,8%). Меншою мірою педагоги використовують техніки релаксації та внутрішні стратегії емоційної саморегуляції, що вказує на необхідність посилення психоедукаційної складової програм підвищення кваліфікації. У висновках обґрунтовано, що цифрова трансформація освіти не просто суттєво змінює професійну діяльність освітян, а висуває все нові й нові вимоги до рівня їхньої цифрової компетентності, адаптивності та психологічної стійкості. Відтак цифрова стресостійкість набуває стратегічного значення як чинник забезпечення безперервності та якості освіти. Практичне значення дослідження полягає у визначенні ключових напрямів зміцнення цифрової стресостійкості педагогів і розробленні освітньої програми в межах підвищення кваліфікації. Перспективи подальших досліджень пов’язані з аналізом копінг-стратегій зміцнення цифрової стресостійкості педагогів, психологічної культури життєвої активності та захисту від деструктивних інформаційно-цифрових наративів.