Генезис та психолого-педагогічні механізми формування соціального досвіду як основи компетентності дошкільника

Анотація

У статті представлено комплексний теоретико-методологічний аналіз процесу формування соціального досвіду дитини дошкільного віку як базисного компонента її життєвої компетентності. Мета. Дослідження спрямоване на розкриття історико-педагогічної ретроспективи поняття «досвід» та виявлення провідних психологічних механізмів, що забезпечують успішну соціалізацію дитини в умовах сучасного освітнього простору. Методи. Для досягнення поставленої мети використано сукупність теоретичних методів дослідження: історико-компаративний аналіз наукових джерел (для вивчення генезису проблеми); системно-структурний підхід (для визначення компонентів соціального досвіду); герменевтичний метод (для інтерпретації класичних та сучасних концепцій соціалізації); контент-аналіз варіативних освітніх програм дошкільної освіти України. Результати. У ході дослідження з'ясовано, що соціальний досвід дошкільника є динамічним новоутворенням, яке інтегрує знання про норми суспільного життя, емоційне ставлення до них та практичні навички взаємодії. Автором доведено, що процес накопичення досвіду не є лінійним і залежить від «соціальної ситуації розвитку» та специфічних механізмів: імітації, ідентифікації та соціальної рефлексії. Окрему увагу приділено аналізу чинних програм («Я у Світі», «Впевнений старт», «Дитина» та ін.), що дозволило виокремити варіативні стратегії підтримки соціальної ініціативності дитини. Встановлено, що ключовим фактором трансформації стихійного досвіду у свідому соціальну позицію є ігрова діяльність, яка виступає простором для децентрації та опанування нових соціальних ролей. Висновки. Зроблено висновок, що ефективна соціалізація в закладі дошкільної освіти можлива лише за умови дотримання балансу між адаптацією дитини до вимог соціуму та збереженням її індивідуальної автентичності. Наукова новизна роботи полягає в уточненні структури соціального досвіду та обґрунтуванні ролі закладу дошкільної освіти як безпечного соціокультурного середовища для первинної самореалізації особистості. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів для вдосконалення методичного забезпечення процесу соціального виховання в ЗДО.