Ґенеза наукових підходів до фізичного самовдосконалення особистості в історії психолого-педагогічної думки та поза нею

Анотація

У статті обґрунтована важливість історичного поступу паранаукових, донаукових та власне наукових підходів до фізичного самовдосконалення як в рамках фізкультурної освіти, так і поза нею. Основною тезою такої актуальності є валідність й антропологічна й синергійна природа досвіду фізичного самовдосконалення, в якій історичні віхи й надбання досі відіграють значну практичну роль. В результаті цього метою статті було здійснити не тільки провести історичне ревю, а й продемонструвати особливу роль і наслідки зміни парадигм фізичного самовдосконалення для сучасної людини як в рамках освітнього процесу, так і поза ним. Автори при цьому послуговувалися методами історико-типологічного, теоретико-методологічного та практично орієнтованого аналізу (відбір дієвих, прогресивних та демаркація деструктивних підходів).

Важливий практичний результат статті – це визнання того, що на тлі домінування технократичних, інформаційно-індустріальних та маркетингових (боді-індустрія) аспектів фізичної досконалості в сучасному суспільстві та освіті існує нагальна потреба повернутися до класичних та окремих прогресивних модусів фізичного самовдосконалення в рамках гуманістично-антропологічної парадигми освіти (методика, стимулювання студентів) та персональної траєкторії особистості (пріоритети й орієнтири).