Стратегія життєстійкості університетів у умовах збройного конфлікту

Анотація

У статті розглянуто досвід функціонування Народної української академії (невеликого приватного університету, що знаходиться у прифронтовому Харкові) під час війни з огляду на те, наскільки життєстійкими виявилися українські заклади вищої освіти, чи здатні вони зберігати тяглість та якість освіти у надзвичайних умовах, чи можуть вийти з цього випробування сильнішими, завдяки новому досвіду прийняття рішень, гнучкості в управління та розбудові соціальних та професійних зав’язків. Автори звертаються до поняття життєстійкість (resilience), розрізняючи індивідуальну життєстійкість особистості та інституційну, яку визначають як здатність закладу освіти проходити через найскладніші випробування в такий спосіб, аби максимізувати можливості та мінімізувати негативний вплив зовнішніх шоків. Відповідно, у статті висувається гіпотеза, що інституційна життєстійкість не є незмінною якістю інституції, а комплексною стратегією організації та здатністю організації реалізувати цю стратегію (через систему прийняття рішень, взаємодію підрозділів, гнучкість та адаптивність, корпоративну культуру, зміцнення довіри, розбудові різного типу зав’язків). Автори використовують метод кейс-стаді (Case study), у статті розглядаються реальні кроки, здійснені ХГУ НУА у відповідь на виклики воєнного часу та результати, досягнуті завдяки ним. Проаналізувавши діяльність академії за час війни, вивчивши документи, доступні на сайті закладу та висновки акредитаційної комісії, автори роблять висновок щодо основних складових стратегії університету, яка може сприяти його життєстійкості. У роботі також робиться висновок щодо впливу життєстійкості закладу освіти на індивідуальну життєстійкість його співробітників, викладачів та студентів, а й усіх стейкхолдерів.