Екоетичний та екоестетичний потенціал спадщини Анатолія Подолинного

Анотація

Стаття є цілісним дослідженням науково-методичної сильвети Анатолія Подолинного та його мистецької творчості, оскільки досліджуваний діяч виявив себе в етнопедагогічних та етнопсихологічних, літературознавчих і мовознавчих, в історіософських і націософських, у краєзнавчих і психоісторичних різновидах творчості. Літературно-художня, перекладна, публіцистична спадщина Анатолія Подолинного характеризується такими тенденціями, акцентами, що дозволяють нам у двадцять першому столітті поглибити розуміння буремної сучасності, проаналізувати причинно-наслідкові зв’язки поразок у розбудові української державності, окреслити перспективи розвитку національної освіти. Постать Анатолія Подолинного як ученого, учителя, викладача, письменника вирізняється академічною, аналітичною глибиною та народною простотою й доступністю, знанням народного життя та світової культури. Він представляє філологічну школу поезії на Поділлі, іноді його кваліфікують як відлигівця з Поділля. А тому в науковій статті досліджено ті традиції, які започаткував Анатолій Подолинний у науковій та в художній творчості, де домінують досить виразно екоетичні та екоестетичні мотиви, країнознавчі та мовокраїнознавчі символи, образність історіософська й націософська, глибокий пієтет рідного краю, себто Вінниччини й Поділля. Увиразнює постать Анатолія Подолинного те, що він уналежнений за своєю діяльністю до двох епох, небезпідставно вважається представником цілого творчих генерацій, зокрема, до краєзнавчої, академічної та філологічної. Предтечами тут є, як визначав сам же Анатолій Подолинний, досліджуючи становлення освіти на Поділлі, на Вінниччині: Юрій Клен (Освальд Бургардт), Петро Карманський, Володимир Свідзінський, Василь Стус, Борис Хоменко. На паралелях до Анатолія Подолинного такі постаті як: Михайло Стрельбицький, Григір Мовчанюк, Микола Бондар, Тетяна Яковенко. Дослідження втілює потребу переосмислення спадщини автора, чия творчість є густою, дефінітивною, плідною, разом із тим, оскільки, поєднуючись, наукова, педагогічна та літературна діяльності маркують пасіонарність, дають уявлення про складність праці мислителя. Дискурс дає нам підстави вести мову про Анатолія Подолинного як про мистця дидактичного й філологічного типів, а не одноплощинного. Корпус наявних щодо розвитку української науки й мистецтва доби відновлення Незалежності досліджень є таким, що не містить нашарувань ідеологічних чи упереджень, оскільки аналізований автор не спекулював жодною з порушених тем, не спекулював на описовості та спонукав свого читача до занурення в психоісторію, етнологію, психолінгвістику, у цілий ряд тих нових практик, що постали на стику відомих, класичних. Обставини формування творчої особистості Анатолія Подолинного, особливості його творчого пошуку, амплуа автора-дидакта й автора-письменника, автора-літературознавця й автора-краєзнавця, автора-публіциста й автора-перекладача, особливості його професійного досвіду, себто педагогічного й літературного, зумовлені кількома поєднаннями, що й надалі викликатиме інтерес у міжгалузевих студіях.