Опанування другої мови в контексті вищої освіти: парадигми та теорії

Анотація

Мета. У статті представлені теоретичні засади опанування мови (ОМ), незалежно від того, чи йдеться про першу, другу чи будь-яку наступну мову, яку опановує людина. Метою цього дослідження є системно простежити розвиток основних теоретичних моделей ОМ, здійснити їх критичний аналіз у контексті базових цілей і принципів, переваг і недоліків, а також узагальнити відповідний науковий доробок з огляду на точки конвергенції та дивергенції. Окреме завдання – розкрити взаємозв’язок між теоріями та гіпотезами ОМ та їхніми імплікаціями для методики навчання мови у ЗВО. Основним завданням цієї праці є запропонувати комплексні, науково обґрунтовані теоретичні засади для дослідників, викладачів і студентів спеціальностей, пов’язаних з іноземними мовами. Методи. У дослідженні застосовано методи системного критичного аналізу теоретичної літератури з проблематики ОМ. Методологія передбачає вивчення хронологічного розвитку ключових теоретичних парадигм ОМ та оцінку їх фундаментальних принципів, починаючи з Емпіризму (Дж. Локк), Девелопменталізму (Ж. Піаже, Л. Виготський), Соціокультурної теорії когнітивного розвитку (Л. Виготський), Біхевіоризму (Б. Скіннер), Когнітивного Конструктивізму (Ж. Піаже), Нативізму, Універсальної граматики та Механізму засвоєння мови (Н. Хомський), до Когнітивізму (Ж. Піаже, Л. Виготський, Дж. Брунер, Н. Хомський, У. Найссер), теорії Схем (Ф. Бартлетт), концепції Мови думки (Дж. Фодор), теорії Формування навичок (Дж. Андерсон), Соціокультурної теорії (Л. Виготський, Дж. Вертч), та Емерджентизму (Дж. Мілль, Н. Елліс, Б. Мак-Вінні, В. О’Грейді). У статті критично проаналізовані засадничі позиції, переваги та недоліки кожної із згаданих теорій. На ґрунті синтезу інформації, отриманої з фундаментальних праць та новітнього наукового доробку (зокрема, досліджень останніх п’яти років), простежується сучасний стан розуміння заявленої проблеми, визначаються стійкі теоретичні дискусії (як-от, дихотомія «природа проти виховання», співвідношення когнітивних і соціальних чинників) та актуальні виклики в подоланні розриву між теорією та практикою в навчанні мови у ЗВО. Результати. У статті висвітлені результати критичного аналзу та оцінювання низки парадигмальних та теоретичних підходів, які пропонують різні трактування процесу ОМ. Так, Емпіризм акцентує увагу на ролі досвіду, тоді як Девелопменталізм пов’язує навчання мови з ширшими когнітивними та соціальними процесами, вводячи таке поняття, як зона найближчого розвитку; Біхевіоризм наголошує на формуванні навичок через тренувальні вправи та позитивне підкріплення, пропонуючи спостережувані результати, але опускаючи внутрішні когнітивні процеси та творчість суб’єктів навчання; Нативізм революціонує цю проблему, висуваючи гіпотезу про Вроджений механізм засвоєння мови та Універсальну граматику, що пояснює легкість і швидкість опанування першої мови; Когнітивізм зосереджується на внутрішніх ментальних процесах, розглядаючи ОМ як складне автоматизування навичок; Конструктивізм підкреслює активну роль суб’єктів пізнання, зокрема, когнітивний конструктивізм пов’язує навчання з етапами внутрішнього когнітивного розвитку індивіда. Поглиблений аналіз окремих когнітивних теорій засвідчує, що теорія Схем пояснює конструювання значення через інтеграцію нової інформації з попередніми когнітивними структурами (схемами), розрізняючи лінгвістичні, змістові та формальні схеми, які сприяють навчанню. Разом із тим, теорія Мови думки Дж. Фодора може вважатися крайнім проявом нативізму, адже вона стверджує, що навчання є лише репрезентацією вродженої універсальної «ментальної мови», а не засвоєнням нових понять, – позиція критикована за еволюційну нереальність. Теорія формування навичок розглядає ОМ як перехід від експліцитних, декларативних знань до імпліцитних, процедурних через практику – від свідомих зусиль до автоматичного виконання, нехтуючи емоційними аспектами та індуктивними шляхами засвоєння. Соціокультурна теорія просуває ідеї культурної медіації та соціального походження вищих психічних функцій. Зрештою, Емерджентизм робить виклик нативістським поглядам, постулюючи, що складність мови не є наперед запрограмованою, а виникає із взаємодії між загальними механізмами навчання та насиченим мовним середовищем, в якому суб’єкт засвоєння виокремлює статистичні закономірності з величезних масивів вхідної інформації. Висновки. Проведене дослідження дозволило дійти висновку, що жодна окрема теорія не може запропонувати вичерпного пояснення ефективного й результативного процесу ОМ. Водночас, сукупність наявних парадигм та теорій дозволяє сформувати ціннісні, хоч і часткові, уявлення про багатоаспектний характер цього феномену. Одтак, критичне осмислення й узагальнення різних наукових підходів – з урахуванням їхніх переваг, недоліків та точок перетину – є необхідною умовою для розвитку подальших досліджень. А головне, це слугує підґрунтям для розбудови науково обґрунтованої та особистісно зорієнтованої педагогічної практики, вдосконалення навчальних програм і підготовки викладачів ЗВО в царині ОМ.