Ритміко-пісенні засоби навчання державної мови в Україні та КНР: засади методичного трансферу

Анотація

Метою статті є обґрунтування методичного трансферу ритміко-пісенних технологій із системи початкової освіти у практику викладання української мови китайським студентам у закладах вищої освіти (ЗВО). Дослідження спрямоване на подолання лінгвістичних труднощів та зниження афективного фільтра у іноземних здобувачів шляхом використання ритміко-пісенних засобів, які забезпечують наступність освітнього процесу в умовах інтернаціоналізації вищої освіти. Методологія базується на поєднанні теоретичних і емпіричних підходів: системному аналізі наукових джерел, порівняльно-педагогічному зіставленні українського та китайського досвіду, узагальненні й екстраполяції результатів, а також педагогічному спостереженні та рефлексивному аналізі викладання української мови китайським студентам. Результати. Встановлено, що в обох освітніх системах ритміко-пісенні засоби інтегровані в навчання державної мови молодших школярів на засадах комунікативно-діяльнісного підходу й реалізують фонологічну, мнемонічну, інтегративну та ідентифікаційну функції. Відмінності зумовлені типологією мов і ступенем регламентованості діяльності педагога. Обґрунтовано методичні засади адаптації ритміко-пісенних технологій у ЗВО: подолання лінгвістичних бар'єрів між типологічно відмінними мовами через використання ритму як когнітивного каркасу для засвоєння флективних структур і акцентології; зниження афективного фільтра шляхом залучення колективних форм діяльності; стимулювання міжкультурної інтеграції через автентичний ритміко-пісенний матеріал. Сформульовано принципи адаптації ритміко-пісенних засобів до роботи з китайськомовними студентами у ЗВО: фонетичної доцільності та поступовості, комунікативної вмотивованості, культурної наступності та поетапного переходу від рецепції до продукції. Висновки. Доведено, що трансфер ритміко-пісенних технологій у вищу освіту є методично доцільним і науково вмотивованим. Наукова новизна полягає у компаративному аналізі українського й китайського досвіду та системному обґрунтуванні його адаптації з урахуванням лінгвотипологічних відмінностей. Практичне значення визначається можливістю впровадження запропонованих підходів у викладання української мови іноземним студентам.