Білінгвальна культура спілкування як науково-педагогічна проблема сучасності

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню білінгвальної культури спілкування як пріоритетної науково-педагогічної проблеми в умовах сучасної освітньої реформи в Україні.

Мета дослідження полягає у системному аналізі феномену білінгвальної культури спілкування, визначенні її структурних компонентів та обґрунтуванні ефективних інноваційних технологій її формування у старших дошкільників.

Методи. У дослідженні застосовано комплекс взаємопов’язаних методів: системний аналіз концепцій комунікативної лінгвокультурології для визначення теоретичних засад дослідження; порівняльний аналіз міжнародного та вітчизняного досвіду впровадження раннього білінгвізму; структурно-функціональний аналіз для деталізації компонентів білінгвальної культури; контент-аналіз нормативно-правових актів, зокрема Закону України «Про дошкільну освіту» (2024 р.) та Базового компонента дошкільної освіти.

Результати. Проаналізовано стратегічне значення впровадження англійської мови з 2026 року та його вплив на трансформацію дошкільної освіти. Визначено теоретичні засади комунікативної лінгвокультурології та Гіпотезу взаємозалежності мов. У роботі деталізовано структурні компоненти білінгвальної культури: когнітивний, мотиваційний, аксіологічний, поведінковий, та окреслено критерії їх сформованості у дітей 5–6 років. Особливу увагу приділено психофізіологічним перевагам білінгвізму, зокрема розвитку виконавчих функцій мозку та креативного мислення дитини. Обґрунтовано доцільність застосування інтерактивних методологічних підходів: методу повного фізичного реагування (TPR) та інтегрованого навчання предмету і мови (CLIL). Доведено необхідність створення цілісного бімодально-білінгвального середовища через глибоку інтеграцію зусиль закладу освіти та родини.

Висновки. Встановлено, що формування білінгвальної культури є невід'ємною умовою ефективної соціокультурної адаптації та євроінтеграції української освіти. Відмова від традиційних академічних форм на користь ігрових технологій, а також підвищення рівня мовної та методичної підготовки педагогів-фасилітаторів є ключовими умовами розв'язання цієї науково-педагогічної проблеми.