Управління цифровими проєктами інформаційної безпеки в закладах вищої освіти: традиційні та гнучкі підходи

Анотація

Мета. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та структурне моделювання управління цифровими проєктами інформаційної безпеки в закладах вищої освіти на основі порівняння традиційних, гнучких і гібридних підходів. Методи. Застосовано системний і порівняльний аналіз, контент-аналіз наукових публікацій та міжнародних стандартів, метод класифікації проєктів, експертно-аналітичне зіставлення критеріїв і метод моделювання. Оцінювання моделей Waterfall, Agile, Scrum і Kanban здійснено за критеріями нормативної відповідності, адаптивності до загроз, прогнозованості бюджету, швидкості отримання результату, прозорості контролю, залучення стейкхолдерів та придатності до умов обмежених ресурсів. Результати. Уточнено специфіку цифрових проєктів інформаційної безпеки університету як соціотехнічних, міжфункціональних і безперервно змінюваних систем. Розроблено розширену типологію проєктів, що охоплює нормативно-комплаєнсні, інфраструктурні, ідентифікаційно-доступові, моніторингові, освітньо-просвітницькі, інцидентно-відновлювальні та дослідницько-інноваційні проєкти. Встановлено, що Waterfall доцільний за стабільних вимог і жорсткої регламентації; Agile та Scrum — за високої невизначеності, потреби в ітеративному вдосконаленні та регулярному зворотному зв’язку; Kanban — для безперервного потоку оперативних безпекових завдань. Запропоновано гібридну модель, у якій стратегічний контур охоплює ініціацію, комплаєнс, архітектурне проєктування і контрольні точки, а адаптивний контур — короткі ітерації, пріоритизацію беклогу ризиків, тестування, ретроспективи та коригування захисних заходів. Висновки. Ефективність управління визначається не формальним вибором однієї методології, а відповідністю управлінського режиму типу проєкту, рівню кіберризику, цифровій зрілості закладу та доступним ресурсам. Гібридна модель забезпечує узгодження нормативної дисципліни з оперативною адаптацією, створює підґрунтя для прозорого розподілу відповідальності й може застосовуватися як організаційна рамка в університетській практиці та підготовці фахівців із кібербезпеки.