Інтеграція компетентності самопіклування в освітні програми підготовки соціальних працівників: шлях до професійної стійкості

Анотація

Компетентність самопіклування — це здатність піклуватися про своє фізичне, психічне та емоційне здоров’я через розпізнавання потреб і застосування відповідних стратегій для збереження добробуту. У статті розглядається значення компетентності самопіклування у професійній підготовці соціальних працівників, особливо в умовах сучасних викликів, таких як війна та кризові ситуації. Відзначається, що у соціальній роботі вона є важливою для стійкості фахівця, запобігання професійному вигоранню та забезпечення тривалої ефективної діяльності в умовах емоційних навантажень. У деяких країнах здатність до самопіклування представлена у професійних стандартах та стандартах освіти як специфічна професійна компетентність у соціальній роботі.

У статті дискутується роль компетентності самопіклування у запобіганні професійному вигоранню, вторинній травматизації та забезпеченні професійної стійкості, а також розвитку професійної ідентичності у майбутніх соціальних працівників. Обґрунтовано необхідність інтеграції самопіклування в освітні програми бакалаврського та магістерського рівнів. У бакалаврських програмах варто зосередитися на базових аспектах самопіклування як елементі професійної стійкості, використовуючи травмо-інформований підхід. Студенти мають освоїти практики управління стресом, часом та відпочинком. Магістерські програми мають акцентувати на самопіклуванні в контексті лідерства та організаційної культури, із фокусом на створення програм самопіклування на робочому місці, запобігання вигоранню серед співробітників, формування підтримувального середовища та розробку політики підтримки персоналу.

Також окреслено практичні рекомендації для оновлення навчальних планів, підготовки викладачів, розгортання практичного навчання та оцінювання.