Порівняльний аналіз системи формування етномистецької компетентності майбутніх викладачів музичного мистецтва у КНР та Україні

Анотація

Мета статті полягає у здійсненні компаративного аналізу систем формування етномистецької компетентності майбутніх викладачів музичного мистецтва в Китайській Народній Республіці (КНР) та Україні. Дослідження спрямоване на виявлення спільних та відмінних рис у теоретичних підходах, змістовому наповненні, методах та організаційних формах професійної підготовки фахівців у контексті збереження та трансляції національної музичної спадщини. Методи дослідження включають теоретичний аналіз наукової літератури, синтез, порівняння, систематизацію та узагальнення. Використано компаративний підхід для зіставлення освітніх систем, навчальних планів, програм та педагогічних практик у вищих навчальних закладах України та КНР, що готують викладачів музичного мистецтва. Аналіз джерел дав змогу структурувати компоненти етномистецької компетентності та критерії їх порівняння. Результати дослідження засвідчили, що обидві країни приділяють значну увагу формуванню етномистецької компетентності, розглядаючи її як важливу складову професіоналізму викладача музики. Встановлено спільні риси: усвідомлення важливості народної музики для національної ідентичності, інтеграція етномистецького компонента в зміст фахових дисциплін, використання сучасних інформаційних технологій. Водночас виявлено суттєві відмінності. В Україні система підготовки характеризується більшою варіативністю, акцентом на автентичний фольклор, кобзарське мистецтво, регіональні традиції та духовну музику. Формування компетентності часто відбувається через інтегральні підходи. У КНР система є більш централізованою та стандартизованою, з чітким ідеологічним спрямуванням на виховання естетичних цінностей та патріотизму засобами «національної музики» (国乐). Значна увага приділяється опануванню канонічних форм (наприклад, Пекінська опера) та масовому впровадженню цифрових ресурсів у навчальний процес. Визначено, що в Україні домінує історико-культурологічний та виконавський підходи, тоді як у КНР – естетико-виховний та технологічний. Зроблено висновок, що системи формування етномистецької компетентності в Україні та КНР мають суттєві розбіжності, зумовлені різними культурно-історичними шляхами, освітніми парадигмами та державними пріоритетами. Українська модель спрямована на збереження автентичності та варіативності, китайська – на стандартизацію, технологізацію та естетичне виховання в руслі державної культурної політики. Перспективи подальших досліджень вбачаються у детальному вивченні інноваційних методик та можливостей взаємного збагачення педагогічного досвіду обох країн.