На перетині мистецтва, педагогіки й історії: зміна парадигми вищої художньо-педагогічної освіти в Україні в ХХ столітті

Автор(и)

  • Валентина Гриньова Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди https://orcid.org/0000-0002-3027-4622
  • Тетяна Паньок Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди http://orcid.org/0000-0003-4026-4724

DOI:

https://doi.org/10.5281/zenodo.16868912

Ключові слова:

ідеологічний вплив, культурна трансформація, методологія викладання, міждисциплінарність, національна ідентичність, педагогічна парадигма, творча діяльність, українська образотворча освіта, філософія серця, художньо-педагогічна освіта

Анотація

Стаття має на меті проаналізувати зміну парадигми в вищій художньо-педагогічній освіті в Україні в межах культурних, історичних та ідеологічних трансформацій 20-го та початку 21-го століть.

Досліджує взаємодію між мистецтвом, педагогікою та національною ідентичністю у формуванні концептуальних основ вищої художньо-педагогічної освіти як простору боротьби ідей, традицій, філософій і педагогічних практик, що перебували у постійному напруженні між ідеологічними рамками й прагненням до гуманістичної свободи та творчості.

Методи: застосовується історико-культурна та порівняльна методологія, що поєднує структурний та системний аналіз художньо-педагогічних моделей з вивченням соціально-політичних впливів на освітні стратегії.

Результати: визначено основні історичні етапи розвитку національної моделі української художньої освіти, з особливим акцентом на педагогічний внесок та культурну спадщину ключових художників-педагогів, зокрема М. Бойчука, О. Богомазова, І. Падалки, братів Кричевських, А. Петрицького. Наголошується, що новий український стиль, запропонований цими педагогами, мав бути національним за духом та глибоко проникати в повсякденне життя на всіх рівнях суспільства. Завдяки своїм відмінним методикам викладання та естетичній філософії ці художники-педагоги запропонували нову концепцію художнього розвитку, переосмислення форми та тим самим заклали теоретичні основи національної художньо-педагогічної школи.

Досліджується еволюція художньої освіти від авангардних експериментів у 1920-х роках до епохи ідеологічного конформізму в радянський період, а пізніше до появи гуманістичних, культурологічних та міждисциплінарних підходів у пострадянську епоху. У ХХІ столітті перехід до діалогічних моделей навчання, культурного плюралізму та ціннісної освіти трансформував освітню парадигму. Інтеграція національної свідомості та духовних цінностей, що корениться в українських філософських традиціях, зокрема у «філософії серця», розробленій Григорієм Сковородою та Памфілом Юркевичем, представлена як ключова основа сучасної української художньо-педагогічної освіти.

Висновки: Дослідження позиціонує українську художньо-педагогічну освіту не просто як систему професійної підготовки, а як культурне явище, що сприяє формуванню національної ідентичності та збереженню й оновленню культурної пам'яті. Ця роль стає особливо значною в сучасному контексті геополітичних потрясінь та культурного опору.

##submission.downloads##

Опубліковано

2025-08-14

Як цитувати

Гриньова, В., & Паньок, Т. (2025). На перетині мистецтва, педагогіки й історії: зміна парадигми вищої художньо-педагогічної освіти в Україні в ХХ столітті. Педагогічна Академія: наукові записки, (21). https://doi.org/10.5281/zenodo.16868912