Експериментальна перевірка моделі формування управлінської компетентності майбутніх командирів підрозділів у логіці філософії Mission Command НАТО

Анотація

Стаття присвячена експериментальній перевірці ефективності моделі формування управлінської компетентності майбутніх командирів підрозділів, розробленої в логіці філософії Mission Command НАТО та узгодженої з сучасними підходами Professional Military Education (PME) і ініціативи DEEP. Мета дослідження – оцінити вплив інтегрованої програми модулів, «прошитої» в освітньо-професійну програму без формального збільшення навчального навантаження, на динаміку інтегрального та кластерних показників управлінської компетентності. Методи. Застосовано педагогічний експеримент із контрольної (CG = 30) та експериментальної (EG = 27) групами, двома етапами діагностики (T1, T2) та аналізом приростів (Δ). Оцінювання здійснювалося за авторським критеріальним профілем управлінської компетентності, що охоплює шість компонентів: ціннісно-етичний (A), когнітивно-аналітичний / прийняття рішень (B), комунікаційно-організаційний (C), управління людьми / місією (C2, D), психологічна стійкість / саморегуляція (E), цифрово-інформаційний / технологічний (F), а також інтегральний показник Σ(A–F). Використано описову статистику, непараметричний критерій Манна–Уїтні для незалежних вибірок, χ²-критерій Пірсона, коефіцієнт Cramer’s V та оцінки розміру ефекту r. Формувальне оцінювання доповнювали спостереження, аналіз портфоліо компетентностей і процедури After Action Review (AAR). Результати. Вихідна діагностика засвідчила статистичну еквівалентність CG та EG за всіма компонентами й інтегральним індексом, що забезпечило коректність порівняння. Після реалізації програми в експериментальній групі зафіксовано вищий підсумковий рівень управлінської компетентності та більш сприятливий профіль розподілу за рівнями, із помітним зростанням частки курсантів зі зразковим/просунутим рівнем. Ключовим показником ефективності стали прирости: середній Δ інтегрального показника в EG більш ніж утричі перевищив Δ у CG, а для всіх компонентів A–F встановлено статистично значущі розбіжності (p < 0,001) з великими розмірами ефекту. Найчутливішим до інтервенції виявився комунікаційно-організаційний компонент, пов’язаний з командною взаємодією, координацією й управлінням завданнями. Висновки. Емпіричні результати підтвердили високу ефективність запропонованої моделі формування управлінської компетентності майбутніх командирів підрозділів. Модель забезпечує системний розвиток ціннісно-етичного, аналітичного, комунікаційно-організаційного, лідерсько-психологічного та цифрово-технологічного кластерів у рамках філософії Mission Command, демонструє можливість імплементації в освітній процес ВВНЗ без критичного збільшення навантаження та є концептуально сумісною з вимогами NATO/PME і підходами DEEP. Підкреслено необхідність подальших багатоцентрових і лонгітюдних досліджень для розширення зовнішньої валідності результатів і включення об’єктивних поведінкових індикаторів професійної успішності випускників.