Етнодизайн у системі сучасної дизайн-освіти: український та світовий досвід (на прикладі Китаю)

Автор(и)

  • Тетяна Паньок доктор педагогічних наук, професор, завідувачка кафедрою образотворчого мистецтва Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди http://orcid.org/0000-0003-4026-4724

DOI:

https://doi.org/10.5281/zenodo.17156247

Ключові слова:

етнодизайн, візуальна комунікація, дизайн-освіта, Україна, Китай, культурна спадщина, національна ідентичність, педагогічні технології, AR/VR, 3D-моделювання

Анотація

Анотація: У статті розглянуто інтеграцію етнодизайну в сучасну систему дизайн-освіти крізь призму українського й китайського досвіду. Етнодизайн трактується як синтез традиційних культурних елементів і інноваційних проєктних практик, що зберігає ідентичність і адаптує навчальні плани до вимог глобалізації та цифрової доби. Методологія спирається на порівняльний і курикулум-аналіз, що дозволило виявити збіги й розбіжності підходів України та Китаю. Показано, що включення етнокультурного змісту істотно впливає на художньо-професійний розвиток: у поєднанні з сучасними методами воно формує візуальну культуру, образне мислення та креативний потенціал. Ефективність забезпечують інноваційні технології — AR/VR-імерсії для візуалізації орнаментів (напр., петриківського й самчиківського розпису, гуцульського різьблення), 3D-моделювання артефактів і мотивів, цифрові лабораторії відтворення народних орнаментів у графічному дизайні. Вони урізноманітнюють навчання, поглиблюють зв’язок зі спадщиною та розширюють інструментарій студентів. У китайській дизайн-освіті подібні практики доповнюються VR-реконструкціями каліграфії та 3D-відтворенням орнаментів на порцеляні й шовку, що поглиблює розуміння композиції й колористики у власному культурному контексті. Порівняльний аналіз засвідчив спільну логіку поєднання спадщини й технологій, але різні стратегічні орієнтири: в Україні акцент робиться на активізації національної ідентичності засобами візуального мистецтва та збереження спадщини в умовах соціально-політичних і воєнних викликів; у Китаї — культурна комунікація, глобалізація етнокодів і посиленні міжнародного впливу. Аналіз українського й китайського досвіду засвідчив, що інтеграція етнокультурних елементів у освітній процес забезпечує не лише формування професійних компетентностей, а й розвиток креативного мислення, художньо-образного світогляду та здатності до міжкультурної комунікації. Ключові слова: етнодизайн, візуальна комунікація, дизайн-освіта, Україна, Китай, культурна спадщина, національна ідентичність, педагогічні технології, AR/VR, 3D-моделювання.

##submission.downloads##

Опубліковано

2025-09-19

Як цитувати

Паньок, Т. (2025). Етнодизайн у системі сучасної дизайн-освіти: український та світовий досвід (на прикладі Китаю). Педагогічна Академія: наукові записки, (22). https://doi.org/10.5281/zenodo.17156247

Номер

Розділ

Професійна освіта