Підходи до програмування розвитку проєктно-дослідницької компетентності викладача у контексті неформальної освіти

Анотація

У статті досліджується проблема розвитку дослідницької компетентності викладача вищої освіти у зв’язку з необхідністю забезпечення інтеграції навчальної та дослідницької складових в організації освітнього процесу. Доводиться актуальність проблематики на етапі переходу до інноваційних освітніх стандартів, забезпечення компетентнісного підходу в системі професійної підготовки майбутнього фахівця. Мета – представити підхід, його теоретичне обґрунтування та узагальнити досвід проведення курсу навчальних занять «навчання через дослідження» для викладачів у системі неформальної освіти. Методи. Вирішення поставлених завдань передбачало використання комплексу методів: аналіз літературних джерел, що дозволило з’ясувати підхід різних науковців до трактування та практичного розвитку дослідницьких компетентностей суб’єктів освітнього процесу; метод анкетування, що дав можливість орієнтовно визначити рівень сформованості дослідницьких компетентностей викладачів – слухачів курсів, а також студентів, з якими вони працюють (задля більш комплексного розуміння сутності проблеми в структурі освітнього процесу ЗВО), акцентувати увагу на провідних аспектах курсу; метод моделювання, який застосовувався на етапі проєктування навчального курсу, визначення логіки побудови освітнього процесу, його змістово-технологічного забезпечення. Результати. Пропонується авторський підхід до організації практики підвищення дослідницької компетентності викладача, використовуючи можливості неформальної освіти. Розроблено та апробовано навчальний курс/практикум «Навчання через дослідження» для викладачів різних спеціальностей, який передбачає забезпечення розуміння формули та оволодіння основами її практичної імплементації в освітній процес, що базується на компетентнісній, особистісно зорієнтованій основі. Обґрунтовується логіка побудови навчального курсу, а також основні принципи його організації. Особистісна орієнтованість курсу забезпечується за рахунок елементарних діагностичних методів, спрямованих на актуалізацію проблеми, а також самоаналіз у контексті проблем, які визначені як предмет цілеспрямованої роботи під час занять. У якості ілюстрації пропонуються приклади побудови навчальних занять, які містять змістову, дискусійну основу, а також варіант практичних завдань, які мають на меті інтегрувати теоретичну та практичну складові у межах заданої проблематики. Висновки. Апробація курсу та елементарні діагностичні заміри дали можливість фіксувати ефективність розробленого підходу та методики роботи, а також виявити досягнення і проблеми, які формують платформу для оптимізації курсу в перспективі.