Мінімізація освітніх втрат і розривів українського учнівства в умовах війни шляхом використання онлайн-ресурсів

Анотація

Анотація. Мета. Стаття присвячена аналізу ролі державних онлайн-ресурсів — платформи «Всеукраїнська школа онлайн» (ВШО) та застосунку «Вивчаю — не чекаю» — у мінімізації освітніх втрат і розривів серед українського учнівства в умовах повномасштабної війни, а також оцінці ефективності діагностичних тестів, розроблених на платформі ВШО. Методи. У дослідженні використано методи теоретичного аналізу наукової літератури та нормативно-правових документів, порівняльний аналіз функціональних можливостей онлайн-платформ, систематизацію та узагальнення даних міжнародних досліджень освітніх втрат. Результати. Встановлено, що в умовах масового переходу до дистанційного навчання державні онлайн-платформи виконують функцію підтримки навчального процесу та раннього виявлення освітніх прогалин. Проаналізовано структуру та контент ВШО для учнів 5–11-х класів, зокрема первинні та вторинні діагностичні тести з ключових предметів. Розглянуто можливості застосунку «Вивчаю — не чекаю» для учнів початкової школи, який поєднує ігрові механіки з опануванням базових навичок читання, письма та математики. Виявлено ключові обмеження наявних ресурсів: відсутність систематичного вимірювання їх впливу на академічні досягнення, неповне охоплення компетентнісного складника Нової української школи, брак діагностичних інструментів для учнів 1–4-х класів. Висновки. Онлайн-ресурси є необхідним, проте недостатнім інструментом мінімізації освітніх втрат. Для підвищення їх ефективності необхідне систематичне вимірювання академічних досягнень, розширення діагностичного інструментарію для початкової школи, комунікація про наявні ресурси з усіма учасниками освітнього процесу, а також інтеграція відповідного змісту до програм підвищення кваліфікації педагогічних працівників.