Біомеханічні засади застосування Y-тесту для оцінювання динамічної постуральної стабільності в процесі проєктування здоров’язбережувальних технологій

Анотація

Анотація. У сучасному науковому дискурсі здоров’язбереження, кінезіології та біомеханіки спостерігається парадигмальне зміщення уваги від статичних антропометричних характеристик до динамічної оцінки рухових стратегій, що визначають постуральну стабільність і функціональну резистентність організму. Динамічна постуральна стабільність розглядається не лише як інтегральний маркер поточного функціонального стану, а й як прогностичний індикатор ризику травматизації нижніх кінцівок та формування патологічних патернів рухової поведінки. Мета статті полягає у теоретико-методологічній експлікації потенціалу Y-тесту як прогностичного інструментарію в системі моделювання здоров’язбережувальних технологій. Методи дослідження. Дослідження реалізовано за комплексним міждисциплінарним підходом, що інтегрує системно-структурний аналіз, біомеханічне моделювання та математико-статистичну обробку даних. Теоретико-компаративний аналіз і ретроспективний контент-моніторинг дозволили уточнити понятійний апарат динамічної постуральної стабільності як ієрархічної системи нейром’язового контролю, детермінованої взаємодією вестибулярної, пропріоцептивної та візуальної аферентації. Емпіричним інструментом виступав модифікований Y-Balance Test (YBT) для оцінки функціонального ресурсу нижніх кінцівок; обробка даних здійснена методами варіаційної статистики. Дослідження проведено відповідно до Гельсінської декларації, із добровільною письмовою згодою учасників та повною анонімізацією даних. Результати. Стопа виступає не лише як статична опора, а як активна ланка сенсомоторної інтеграції, важлива для підтримання постуральної стабільності під час динамічної взаємодії з опорною поверхнею. Структурні аномалії стопи обмежують координаційну точність та загальну локомоторну працездатність дітей. Аналіз Y-тесту показав поступове збільшення амплітуди рухів у віці 7–10 років, з максимальними показниками в задньолатеральному та задньомедіальному напрямках. Вікові зміни були, як правило, статистично недостовірними (p > 0.05), що свідчить про триваюче нейрофізіологічне дозрівання пропріоцептивного контролю. Виявлено гетерохронність динамічної стабільності залежно від статі, найбільш виражена у 9 років (p < 0.05). До 10 років показники конвергують, зберігаючи відмінності переважно у фронтальному напрямку, що свідчить про стабілізацію постуральних стратегій наприкінці молодшого шкільного віку. Висновки. Y-тест дозволяє ефективно оцінювати динамічну постуральну стабільність у дітей молодшого шкільного віку, демонструючи поступове дозрівання пропріоцептивного контролю та виявляючи статевий диморфізм у розвитку стабілізаційних стратегій. Результати підкреслюють значущість інтеграції інструментальних біомеханічних методів для ранньої діагностики порушень рухових патернів та проєктування ефективних здоров’язбережувальних технологій.