Вплив гендерної ідентичності на ставлення учнів старших класів до уроків фізичної культури

Анотація

Анотація. Мета. Дослідити вплив взаємодії біологічної статі та психологічного типу гендерної ідентичності на ставлення учнів старшого шкільного віку до уроків фізичної культури та оцінку ними загальної атмосфери занять. Методи. У дослідженні взяли участь 122 учні 10-11 класів (56 юнаків, 66 дівчат) закладів загальної середньої освіти м. Києва. Оцінювання ставлення до уроків фізичної культури та загальної атмосфери занять здійснювалося за 5-бальною шкалою Лікерта. Статистичний аналіз включав перевірку нормальності розподілу (W-критерій Шапіро-Уілка), багатовимірний дисперсійний аналіз (MANOVA), одновимірний дисперсійний аналіз (ANOVA) та апостеріорні порівняння за критеріями Тьюкі (HSD) і Фішера (LSD). Результати. Загальна модель MANOVA підтвердила статистично значущий вплив взаємодії факторів «Стать × Тип гендерної ідентичності» на сприйняття учнями старших класів уроків фізичної культури (F(6, 226)=2,65, p=0,017). Виявлено характерну особливість: показник загальної атмосфери занять стабільно перевищує рівень особистого ставлення до уроків, що свідчить про внутрішній мотиваційний дисонанс. Найбільший розрив між цими показниками зафіксовано у дівчат маскулінного та недиференційованого типів. Встановлено, що на рівень ставлення до уроків фізичної культури статистично значуще впливає поєднання факторів «Стать × Гендерна ідентичність» (F(3, 114)=3,37, p=0,0166). Юнаки майже всіх груп демонструють вищі оцінки ставлення, ніж дівчата, з найбільшим розривом (1,22 бала) у недиференційованому типі. В андрогінному типі спостерігається протилежна тенденція: дівчата оцінюють ставлення на 0,77 бала вище за юнаків. Аналіз оцінки загальної атмосфери виявив ще більш виражену значущість взаємодії факторів (F(3, 114)=4,76; p=0,0037). Висновки. Виявлено складну залежність сприйняття уроків фізичної культури від взаємодії статі та типу гендерної ідентичності. Встановлено розрив між поведінковим та емоційним компонентами: дівчата, попри вищу реальну рухову активність, демонструють нижчий рівень особистого ставлення до предмета; юнаки, маючи високу лояльність до уроків, не конвертують її у реальну рухову поведінку. Андрогінний тип ідентичності виступає потужним диференціюючим фактором: для дівчат він пов'язаний з найвищим рівнем залученості, для юнаків — з найнижчими показниками. Отримані дані обґрунтовують необхідність диференційованого підходу до організації уроків фізичної культури з урахуванням не лише біологічної статі, а й психологічного типу гендерної ідентичності учнів.