Фізична активність, морфометричні показники, якість життя та психоемоційний стан як індикатори функціональних резервів організму військовослужбовців

Анотація

Метою дослідження є аналіз взаємозв'язків між показниками фізичної активності, морфометричних показників, якості життя та психоемоційного благополуччя військовослужбовців з їх інтерпретацією як індикаторів реалізації функціональних резервів організму та оцінкою впливу структури фізичних навантажень.У дослідженні взяли участь 176 військовослужбовців віком 18–31 рік. Рівень фізичної активності визначали за допомогою опитувальника IPAQ (Long Form), морфометричний стан оцінювали за показниками зросту, маси тіла та індексу маси тіла. Якість життя визначали за допомогою опитувальника SF-36 з виокремленням фізичного (PCS) та психічного (MCS) компонентів. Психоемоційний стан оцінювали за шкалою психологічного дистресу K10. Самооцінку здоров'я визначали анкетуванням. Для статистичного аналізу використовували описову статистику, критерій Колмогорова–Смирнова та кореляційний аналіз Спірмена (p<0,05). Встановлено високий загальний рівень фізичної активності (Me=8663,85 MET-хв/тиждень) при вираженій варіативності її структури за доменами. Морфометричні показники відповідали межам норми (ІМТ=24,0±3,0 кг/м²). Показники якості життя характеризувалися відносно високими значеннями фізичного та психічного компонентів (PCS=54,59; MCS=53,38), водночас рівень психологічного дистресу був помірним (Me=16,00). Самооцінка здоров'я демонструвала неоднорідність із переважанням середніх та знижених оцінок. Виявлено статистично значущі взаємозв'язки між фізичною активністю та ІМТ (r=–0,42), фізичною активністю та самооцінкою здоров'я (r=0,48), а також між ІМТ і показниками здоров'я (r=–0,39). Показано, що за умов достатнього загального обсягу фізичної активності її структура має суттєве значення для ефективності реалізації адаптаційного потенціалу. Отримані результати дозволяють розглядати фізичну активність, морфометричний стан, якість життя та психоемоційний стан як інтегровану систему індикаторів функціональних резервів організму військовослужбовців. Встановлено, що ефективність їх реалізації детермінується не лише загальним обсягом рухової активності, а передусім її структурною організацією, дисбаланс якої може обмежувати адаптаційні можливості організму та розглядатися як прояв структурної гіпокінезії.