Рухова активність та індекс благополуччя дівчат середнього шкільного віку

Анотація

Мета. Дослідження спрямоване на визначення особливостей рухової активності та індексу психоемоційного благополуччя дівчат середнього шкільного віку залежно від умов проживання (міська та сільська місцевість), а також на виявлення взаємозв’язку між зазначеними показниками.

Методи. У дослідженні використано комплекс взаємодоповнюючих методів, зокрема аналіз науково-методичної літератури, анкетування за методикою «Моя рухова активність» із подальшим обчисленням інтегральної оцінки рівня рухової активності як середнього значення за 13 показниками, а також оцінювання психоемоційного стану за опитувальником WHO-5. Застосовано методи математичної статистики для обробки отриманих результатів та порівняльного аналізу між групами .

Результати. Встановлено, що рухова активність дівчат середнього шкільного віку має виражені відмінності залежно від середовища проживання. Для дівчат міських шкіл характерна більш організована участь у структурованих формах рухової активності (уроки фізичної культури, секційні заняття), однак із домінуванням середнього рівня (84 %) та незначною часткою високого рівня (8 %). У дівчат сільських шкіл спостерігається більш варіативна структура рухової активності, що проявляється у зростанні частки як високого (12,5 %), так і низького рівнів (18,75 %). Аналіз показників психоемоційного благополуччя засвідчив, що в обох групах домінують позитивні оцінки стану, проте у дівчат сільських шкіл частіше фіксуються максимальні значення («весь час»), що свідчить про вищий інтегральний рівень благополуччя. У міських школах переважають відповіді «більшу частину часу», що характеризує стабільний, але менш виражений рівень позитивних станів.

Висновки. Результати дослідження підтверджують наявність взаємозв’язку між рівнем рухової активності та психоемоційним благополуччям дівчат середнього шкільного віку. Виявлено, що сільське середовище сприяє формуванню більш високого рівня благополуччя та більш варіативної рухової активності, тоді як міське середовище забезпечує більш структуровану, але менш інтенсивну рухову поведінку. Отримані дані обґрунтовують необхідність урахування соціально-просторових факторів при розробці програм фізичного виховання та заходів, спрямованих на підвищення рівня рухової активності й покращення психоемоційного стану школярів.