Сучасні підходи до визначення поняття «діджитал культура» у майбутніх бакалаврів в період воєнного стану

Анотація

статтю присвячено теоретико-методологічному обґрунтуванню та комплексному розкриттю концептуальних засад формування діджитал-культури (цифрової культури) здобувачів вищої освіти (майбутніх бакалаврів) в умовах дії правового режиму воєнного стану та масштабної цифровізації сучасного суспільства. Метою дослідження є аналіз нормативно-правового підґрунтя, здійснення порівняльного аналізу споріднених наукових дефініцій, обґрунтування компонентної структури цифрової культури студентів, а також визначення інструментів моніторингу цифрового розвитку сучасних освітніх установ для забезпечення безперервності та безпеки освітнього процесу в кризових умовах. У роботі застосовано комплекс взаємопов’язаних наукових методів: теоретичний аналіз, порівняння, узагальнення та систематизацію положень чинної нормативно-правової бази і міжнародних стандартів для окреслення правового поля дослідження; понятійно-категоріальний аналіз для розмежування дефініцій «медіакультура» та «діджитал-культура»; метод структурно-компонентного аналізу для деталізації архітектури цифрової культури майбутніх бакалаврів; аналіз і синтез для обґрунтування нових педагогічних ролей в електронному середовищі.

Результати. Проаналізовано об’єктивну тенденцію поступового зміщення науково-педагогічного дискурсу від традиційних категорій «медіакультура» та «медіакомпетентність» до більш інтегративних дефініцій «діджитал-культура» та «цифрова компетентність». Встановлено, що цей перехід детермінований викликами воєнного часу та вимушеним масовим переходом ЗВО до дистанційних і змішаних моделей навчання. Обґрунтовано зміну професійного профілю сучасного педагога: доведено перехід його ролі від традиційного ретранслятора знань до координатора онлайн-платформ, модератора віртуального класу та фасилітатора цифрової взаємодії. Визначено та деталізовано ключові структурні компоненти діджитал-культури майбутнього бакалавра, що поєднують когнітивно-критичний (цифрова грамотність), діяльнісно-технологічний (практичні навички та кібергігієна), ціннісно-етичний (академічна доброчесність, нетикет) та психологічно-адаптивний (стійкість до інформаційних стресів) аспекти. Запропоновано практичні інструменти моніторингу цифрового розвитку освітніх установ, які дозволяють оптимізувати управління електронним освітнім середовищем.

Висновки. Формування діджитал-культури майбутніх бакалаврів є фундаментальною основою для створення безпечного, інклюзивного та стійкого освітнього простору в умовах геополітичних викликів. Ефективність цього процесу безпосередньо залежить від адаптивності інструментів управління ЗВО до динамічних змін у сфері ІКТ та спроможності протидіяти інформаційним маніпуляціям під час війни. Перспективи подальших наукових пошуків полягають у розробці та впровадженні дидактичних моделей розвитку цифрової культури студентів різних напрямів підготовки, а також у створенні специфічних критеріїв оцінювання рівнів цифрової зрілості викладацького складу. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх безпосередньої імплементації в освітній процес закладів вищої освіти задля підвищення якості підготовки конкурентоспроможних фахівців, здатних ефективно та безпечно функціонувати в глобалізованому цифровому просторі.